Історії до Дня усиновлення: “А як же ми жили раніше без нашої принцеси?»

Коли у мене запитують, як мені прийшла в голову думка усиновити дитину, я не знаю, що відповідати – напевне, просто тому, що не пам’ятаю. Мені здається, я жила з цією думкою завжди, і навіть в ранньому дитинстві мені мріялося, що, народиться блакитноока дівчинка. Зрозуміло, в решті решт, я виросла, і життя навчило мене грати в зовсім інші ігри, але під купою щоденних проблем і турбот десь глибоко всередині мене тьмяним вогником жевріла думка про мою блакитнооку.
А далі, напевно, було все, як у багатьох з нас: розмірене життя, благополучний шлюб, робота, квартира, невдала вагітність – і порожнеча під серцем, що не дає спати ночами, змушує відвертатися від дитячих візочків і крадькома витирати зрадницьку сльозу, що накотилася. Рішення прийшло раптово.
Мені дуже пощастило. Чоловік, батьки, нечисленні посвячені друзі – всі підтримали мене, зраділи, і, як мені здалося, навіть зітхнули з полегшенням. Складалося таке враження, що думка про усиновлену дитину прийшла в голову всім нам одночасно, але ми чекали, хто перший її озвучить. А я – я, щоб з’ясувати, яким чином всиновлюють дітей, полізла в інтернет. Рідкі розповіді щасливих новоспечених батьків про їх новознайдених дітей я перечитувала десятки разів. Всі документи зібрані, все оформлено. Ми чекаємо дзвінка. Дочекавшись довгоочікуваного дзвінка їдемо на знайомство з нашим малятком.
Маленька блакитноока сидить на колінах у середніх років жінки. З першого погляду я зрозуміла, що це саме наша донечка. Посміхаюся крізь сльози, і чую, як радісно перешіптуються за дверима веселі молоді голоси, і все голосніше і голосніше розноситься – беруть, беруть, беруть! Ту, маленьку, біленьку, гарненьку – беруть, беруть, беруть! …
Рівно через місяць ми забрали її додому – переляканого пташеня в яскраво-рожевому платтячку. Метушня, знайомство з рідними і друзями, інщі приємні клопоти. І ось, пізно ввечері, коли всі вляглися спати, я задала собі питання: «А як же ми жили раніше без нашої принцеси?» Ні, безумовно це наша рідна дитина і життя без неї ми просто не уявляємо.»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *